Ви є тут

Великий Четвер. Літургія Господньої Вечері під проводом Апостольського нунція в Україні Архієпископа Клаудіо Ґуджеротті. 13 квітня 2017 року.

13 квітня 2017 року, у Великий Четвер, урочисту Божу Службу Господньої Вечері у прокатедральному соборі святого Олександра очолив Апостольський Нунцій в Україні Його Високопреосвященство Архієпископ Клаудіо Ґуджеротті. Йому співслужили священики парафії, а також священики із інших парафій міста Києва. Отець Віталій Безшкурий, настоятель парафії, на початку Служби Божої привітав Його Преосвященство, подякував за відкритість і згоду приєднатись до вірян на усі дні святого Трідіума, а також попросив очолити відправи цих днів.
Під час останньої вечері Ісус Христос встановив Таїнство Євхаристії та Таїнство священства, тому традиційно у Великий Четвер священиків вітають із їхнім святом. Родини парафії святого Олександра, діти та молодь привітали Його Преосвященство Архієпископа Клаудіо та подарували йому цінний подарунок - ікону святого Папи Йоана Павла ІІ та квіти.






















Його Преосвященство проголосив проникливу проповідь, повний текст якої подаємо нижче:

Дорогі брати і сестри!
Дозвольте мені на початку висловити слова щирої подяки отцю-пароху, який запросив мене очолити цю Божественну Літургію. Дозвольте мені також привітати усіх тут присутніх священиків і висловити їм найкращі побажання у святковий день їхнього священства. Пам’ятаю також і про владику Віталія, який не може бути одночасно у двох місцях, тому його сьогодні немає. Сьогодні я виконую обов’язки його представника. Також вітання усій цій парафіяльній спільноті конкатедрального собору святого Олександра, який так тепло мене приймав та привітав словами родини, яка мене вітала на початку. Найщиріші вітання богопосвяченим особам та усій парафіяльній спільноті, сьогодні тут зібраній.
Для того, щоб краще зрозуміти та побачити те свято, яке сьогодні святкуємо, дозвольте мені зробити декілька історичних нарисів. Як, напевно, вам відомо, у давнину це свято мало свій центр у неділі. Неділя була центром усього богослужіння про спасіння, а також усіх подій, які були як до Христа, так і після Христа та після його воскресіння. І наступний історичний крок – це розкласти упродовж сонячного року різні події із життя Христа. Саме тому народжуються різні свята – починаючи від Великодня, від Пасхи Господньої, якає центром усього літургійного року, аж до тих подій із життя Христа, які випередили та слідували за Пасхою. Поруч із тим дуже скоро приходить святкування таїнства Пресвятої Богородиці, яка є Церквою, образом Церкви і саме тому є невід’ємно пов’язана із постаттю свого Сина. Відтак, ми маємо цикл свят із життя Пресвятої Богородиці. До цього згодом долучаються і святі, починаючи від апостолів, які заповнюють кожен день літургійного року. Ми з вами тепер віднаходимося у тому літургійному році, у такому повному, який тепер знаємо і який з вами переживаємо і святкуємо.
Отож, на початку концентрація у тій події Христового воскресіння, яке є нашим спасінням. А потім історизація (тобто вкладання в історію) усіх подій із життя Христа, а потім із життя Церкви, який і охарактеризували це спасіння Церкви. Так ми починаємо розуміти сенс і значення цього Пасхального Тридіуму, який має свій центр у нічному чуванні перед Пасхою і випереджує ті події, які відбулися вже перед воскресінням Господнім. Сьогодні ми святкуємо установлення Пресвятої Євхаристії. Але мусимо бути ще більш точними, щоб означити це свято. Саме так вона називається у найдавнішому значенні – ми перебуваємо у дні Господньої Вечері. Бо контекст Вечері Господньої не є менш важливим від хліба і вина, які освячуються на літургії, а ми про це дуже часто забуваємо. Чому Господь сотворив і подарував нам Євхаристію? Це ми розуміємо від місця і від форми, в якій ця Євхаристія була установлена. І ось саме ті три читання з сьогоднішної Меси. У першому згадуємо Пасху євреїв. Також і вона є вечерею, яку аж до сьогодні євреї святкують відповідно до тих чітко визначених правил, які ми сьогодні чули у першому читанні. Безперечно, євреї, святкуючи ту вечерю, не зосереджуються лише на столі, але згадують той контекст, коли ця традиція народилася. Йдеться про звільнення від рабства Ізраїля. Перед тим, як вийти із Єгипту, Господь наказує відсвяткувати, пережити цю вечерю, тому коли євреї святкують Пасху, святкують пам’ять своєї свободи. Це є прототипом Євхаристії, яка на це посилається. Також і вона є вечерею. Також і вона є в контексті Пасхи, єврейської Пасхи та християнської Пасхи, яка є воскресінням Христовим. Отож, перший аспект – це вечеря свободи. Щоразу, коли ми цю Вечерю, це богослужіння, ми завжди згадуємо той факт, що ми були рабами, але потім були звільнені. Це означає, що ми у певний спосіб продовжуємо переживати певні елементи того рабства. Хоч є вже впевненість у перемозі, яку Господь дає нам, звільняючи. Тому перше питання, яке ми ставимо собі, дорогі брати і сестри, це – від чого ми маємо бути звільнені? Якими є наші рабства і поневолення? Тут належить нам відповідати. Тому що, щ одного боку, є особисте рабство. І тут йдеться про відчуття певних тягарів, через які ми не відчуваємо можливості і сили робити те добро, яке би ми хотіли робити. Це наше звільнення з Єгипту. Від того, що ми називаємо гріхом. Але є також і соціальний контекст, у якому ми живемо. І також і там є проблема рабства і свободи. І дивлячись на світ, у якому ми живемо, помічаємо, як багато рабів і як мало людей, які творять це рабство. Але ця ситуація рабства продовжується сьогодні. І у святкуванні цього богослужіння ми святкуємо перемогу і звільнення від рабства. Передовсім звільнення від рабства грошей, які є правдивим володарем цього світу і від якого великою мірою залежить міжнародна політика, незважаючи на всю ту дурню, яку кажуть людям для того, щоби переконати їх у протилежному.
Ідемо до Другого читання. У Другому читанні вперше у християнському контексті св. Ап.. Павло розповідає, чим була ця вечеря. І це те, що повторюється під час кожної Меси і перебуває у самому центрі: у Євхаристійній молитві. Христос бере хліб, благословляє його, роздає іншим, так само бере чашу, благословляє її, роздає так само всім тим, які були зібрані на вечері. Але насправді від нас утікає важлива частина з цього Читання, бо ми перечитуємо тільки маленький уривок із цілого блоку. Який контекст цього уривку? Контекст – несправедливість у Церкві. У християнській спільноті були багаті і бідні. І тоді апостол каже: так не можна. Хтось багатий і приходить на євхаристію вже насичений, а хтось інший приходить голодним, бо зовсім не має чого їсти. Цим не може бути Господня вечеря. А потім іде уривок, який ми чули: Господь узяв хліб, узяв вино і так далі. І тоді апостол каже: намагайтеся бути гідними того, що Христос зробив. Якщо ви є проти реченням у спільноті того, що Господь зробив (і саме так каже апостол Павло), тобто тримаєте багатих і бідних, тих, хто страждає, і тих, хто творить це страждання – ви неспроможні помічати Тіло Господнє. І апостол Павло називає Тілом Христовим передовсім не те, що ми бачимо на вівтарі – хліб і вино, які знаходяться на вівтарі – але всю Церкву. І якщо Тіло Христове, яким є всі ви, у своєму внутрішньому житті поводиться у негідним спосіб до Господньої вечері, тоді ми у протиріччі з тим, що ми целебруємо. І тоді ми, як каже апостол Павло, їмо і п’ємо наш засуд. Отож майте на увазі, що відповідно до святого Павла, наш гріх – перш за все – не те, що ми там щось не зробили, не помолилися – на особистому рівні. Перший гріх – коли Церква не поводиться у гідний спосіб до тієї вечері, яку переживає. І чим є ця центральна Божа воля? Ось Євангеліє. Неймовірна річ. Ідеться про те, що Господь, Учитель, бере рушник, підперезується ним і починає умивати ноги учні. Це був найпокірніший жест рабів. Коли у хаті були раби, то їхній перший обов’язок – умивати ноги гостям, що приходять. Добре, тепер кільце закривається. Пасха народжується від звільнення єврейського народу з рабства і завершується приреченням Ісуса, як раба. Але раба за волею. Господь, який перетворюється на раба. Це могло би бути Його проблемою. Він був Сином Божим і це було питання Його особистого вибору. Натомість, ні. Підсумок дуже чіткий: якщо ви хочете бути християнами – мусите вмивати ноги одні одним. Починаючи від того, хто командує, який має убти слугою всім. Уявіть собі, установлення Євхаристії. Яку відповідальність приносить Церкві. Коли незабаром я вмиватиму ноги цим нашим дорогим братам, я не робитиму театрального жесту, але мав би робити те, що я покликаний робити щодня, як єпископ у Церкві. Але якщо замість того, щоб умивати ноги, я сяду на золоте крісло, щоб мені служили – я їм і п’ю мій засуд. І це так само для кожного з нас. Що означає для мене бути рабом мого брата? Тобто, вільно відмовитися від моїх прагнень для того, щоб почати служити моєму ближньому? І це ваш обов’язок – відповісти на це питання. Але у цих словах така величезна можливість, потенційність переміни, що ми починаємо розуміти причину, через яку імператори почали переслідувати християн. Бо соціально християни були дуже небезпечними. Християнин ніколи би не поклонявся владі. Він ніколи би не поклав ладану перед імператором, бо його завдання і обов’язок – пригадувати імператорові, що він був першим рабом і слугою Господа. Подивімся тепер на той світ, у якому ми живемо. І якщо у ньому немає тієї могутньої сили переміни, то, напевно, ми втратили щось насправді фундаментальне. Якщо ми проводимо наше життя, цілуючи ноги могутнім, або, будучи могутніми, спонукаємо цілувати наші ноги інших – ми зраджуємо ту Євхаристію, яку переживаємо. Дорогі мої брати і сестри, сердечне побажання кожному з вас і всій Церкві – пригадувати, звідки ми походимо. Ми не залишаємося на поверхні, пригадуючи наші власні гріхи. Запитуймо себе: чи ми є Церквою, яка зосереджується на тому, як переживає і що святкує. Це дуєе добре зрозумів святий Августин, який казав, що коли ти отримуєш Євхаристію, то кажеш «Амінь», що означає «хай так буде, так є», і ти кажеш «Амінь» тому, що ти є, бо воно так є: ви є тим, що ви їсте. Для Отців Церкви це тлумачення було цілком зрозуміле. Ви приймаєте субстанцію, якою ви покликані бути у щоденному житті. Це прекрасна відповідальність. Величезний дар, але і річ, яку мусимо віднайти. Я маю таке враження, дорогі брати і сестри, що ми мусимо трохи повитирати пилюку з вівтаря нашого життя. Бо вже назбирався великий шар тієї пилюки, який зробив з нашої Євхаристії лише ритуальний жест, який закінчується, коли ми перетинаємо поріг Церкви. Насправді ж Євхаристія – це зовсім протилежне. Це пожива, яка насичує нас для того, щоби виходячи з Церкви, ми могли зробити з усього світу Тіло Христове. І мої найкращі побажання саме для цього. Амінь.

Після проповіді Архієпископ традиційно, на згадку про жест Христа під час Його останньої вечері, омив ноги 12 чоловікам. Цього року ця честь була довірена Лицарям Колумба, чия Рада віднедавна створена при парафії. Капеланом є отець Артур Томашевський.














































Літургію супроводжував прекрасний спів хору Inspiratum.




На завершення Святої Меси Христа у Пресвятій Євхаристії було перенесено в процесії до каплиці Адорації, символічної темниці, де Ісус перебувало до Літургії Страстей Господніх Великої (Страсної) П’ятниці.

ВСІ ФОТО ТУТ

Сайт утримується коштом ради Лицарів Колумба св. Олександра (#16626).
Автор матеріалів, якщо не зазначено інше - Ірина Ролінська
Використання матеріалів сайту дозволене виключно за умови розміщення прямого посилання на матеріал або головну сторінку сайту

Theme by Danetsoft and Danang Probo Sayekti inspired by Maksimer