Ви є тут

Адвентовий спів «Месіє, небеса прорви» у виконанні камерного хору «Inspiratum»

У рамках проекту Підкомісії у справах літургійної музики «4 пісні на 4 тижні Адвенту» презентуємо старовинний адвентовий спів «Месіє, небеса прорви». Виконує камерний хор «Inspiratum» конкатедрального собору св. Олександра, м. Київ:

Перші три стовпчики старовинного німецького адвентового співу «O Heiland, reiß die Himmel auf» («Месіє, небеса прорви») базуються на Святому Письмі, а саме на Іс 63, 19 («О коли б Ти прорвав небеса і зійшов») та Іс 45, 8 («Розлийте, небеса, згори росою справедливість, і нехай хмари дощем її виллють! Нехай відчиниться земля і дасть спасіння, і нехай виростить разом справедливість!»). До речі, саме цей вірш книги пророка Ісаї став основою для приспіву «Rorate caeli». Біблійні парафрази пісні переплетені яскравими, бароковими за стилем, авторськими óбразами (про самого автора трохи нижче). Це брама в Небесне Царство, наглухо зачинена, яку Спаситель має відкрити, розбивши замки та засуви. Це також спасіння, яке має прорости, зійти квіткою після того, як Цар дому Якова проллється росою із хмар. Дієслова, якими оперує автор, теж категоричні та міцні: прорви, розбий, зішли скоріш. Досить несподівано і ніби на противагу першим трьом стовпчикам звучать наступні три: тут автор творить вже повністю інший текст, в якому переважають темні, трагічні тони. І це невипадково… Текст цієї пісні був написаний 1622 року – в час, коли Європу вже охопило полум’я Тридцятирічної війни. Кривавий релігійно-політичний конфлікт залляв майже всі країни Старого Континенту, проте найбільше в ньому постраждали німецькі землі – Богемія, Саксонія, Баварія, Північні та Південні князівства і єпископства. У збройних сутичках, як вважають історики, загинуло близько 300 тисяч німецьких солдатів – як католиків, так і протестантів. Проте це ще були не самі страшні втрати. За підрахунками, викликані війною голод та епідемії призвели до смерті від 6 до 8 мільйонів людей – понад третини населення тодішніх німецьких земель. Лише більш ніж через сто років кількість мешканців Німеччини сягнула довоєнного рівня. Через війну бароко на німецьких землях з’явилося дещо пізніше, вже після завершення Тридцятирічної війни, тож автор нашого твору вважається одним із перших представників бароко в німецькій літературі. Фрідріх Шпее народився в Кайзерверті біля Дюссельдорфа 25 лютого 1591 р. Рід фон Шпее був досить великий, автор належав до нижньорейнської гілки, званих Лангенфельдськими. Отримав хорошу освіту, в 1610 році вступив до новіціяту Товариства Ісуса (тобто ордену єзуїтів) у м. Трір. Через два роки, втікаючи від чуми, перебрався до м. Фульда, де в 1615 р. отримав нижчі свячення. Перш ніж прийняти рукоположення в 1622 р., Фрідріх Шпее викладав у містах Шпеєр, Вормс та Майнц граматику, риторику та поетику, далі продовжив свою академічну кар’єру вже як професор філософії у Падерборні. В 1627 р. Фрідріха Шпее послали у Франконію, де йому довелося бути духівником у процесах Священної інквізиції під час так званого полювання на відьом. В його обов’язки входило сповідати підсудних. Бачачи безпідставність звинувачень, зловживання (донощик на відьму чи чаклуна мав право на частку його майна, що часто і ставало справжньою причиною процесу) та весь жах таких судів, Шпее в 1631 р. під псевдонімом «Incertus» (тобто невпевнений, той, що сумнівається) видав книгу «Cautio criminalis seu de processibus contra Sagas Liber» («Засторога суддям, або проти чаклунських процесів»), у якій виступив з богословськими та юридичними аргументами проти подібних практик. Фрідріх Шпее усвідомлював, чим це йому загрожує, але не міг піти проти власної віри та совісті. Книга стала популярною і швидко поширилася Європою, її переклали голландською, французькою та польською мовами. Хоч у «Cautio criminalis» не було вказане прізвища Шпее, про книгу і автора стало відомо у Римі Муціо Вітеллескі, тодішньому генералу ордену єзуїтів, і той рекомендував провінціалу отцю Госвіну Ніккелю виключити Шпее з ордену. Ніккель, людина освічена і справедлива, намагався знайти вихід зі складної ситуації, адже для Шпее виключення з ордену могло стати смертним вироком. Закінчилося це тим, що у Шпее відібрали викладацьку ліцензію (на той момент він був професором морального богослов’я в Падерборні) і направили у вестфальське місто Пайне, жителі якого перейшли у протестантизм. Отцю Фрідріху вдалося повернути їх в лоно Католицької Церкви, проте на нього там скоїли замах, після його він ледь видужав. Коли в 1632 р. книгу видали вдруге, генерал уже прямим текстом зажадав виключити Шпее з ордену єзуїтів. Провінціал знову не побоявся піти проти волі свого безпосереднього начальника і намагався розрядити ситуацію, перевівши Фрідріха Шпее в Трір. Забігаючи вперед, скажемо, що це не вплинуло на церковну кар’єру Госвіна Ніккеля – згодом його обрали провінціалом ще на один термін, а в 1652 р. він став десятим генералом єзуїтів. Вважається, що книга Шпее значною мірою спричинилася до того, що невдовзі в Німеччині процеси над відьмами почали поступово припинятися. З 1633 р. отець Фрідріх викладав казуїстику та був сповідником у лікарнях та в’язницях Тріра. В 1635 р., під час облоги міста іспанськими та імператорськими військами, Шпее заразився тифом, доглядаючи за хворими та пораненими солдатами, і помер 7 серпня 1635 року. Похований отець Фрідріх Шпее у Трірі, місцева Церква вшановує його як блаженного. Лише через 14 років після смерті Шпее побачила світ його книга «Trutznachtigal, oder Geistlichs-Poetisch Lust-Wäldlein» («Зухвалий соловей, або духовно-розважальний гай»). Не виключено, що ця книга була задумана як відповідь Мартіну Лютеру, якого називали «віттенберзький соловей». «Trutznachtigal» – збірка мирських та духовних католицьких віршів і пісень, укладена за рік до смерті автора, забезпечила йому почесне місце в історії німецької літератури. Досконалі за формою, виражені народною мовою поетичні образи стали популярними серед німців. Досить тільки сказати, що навіть у ХІХ столітті в Німеччині було аж п’ять перевидань цієї книги. «Trutznachtigal» був перекладений кількома європейськими мовами. Декілька віршів Шпее у перекладі Лева Гінзбурга на російську були видані в книзі «Европейская поэзия XVII века», 1977 р. Українською мовою, здається, Шпее поки що не перекладали. Велику частину своїх творів, особливо пісень, Фрідріх Шпее не підписував. Всього ж його авторству приписують близько 150 пісень, деякі з них стали спільною спадщиною для Католицької та багатьох протестантських Церков і виконуються понині. «Месіє, небеса прорви» – одна з них. Мелодія до неї вперше була опублікована у Рейнфельському пісеннику 1666 року. Вона написана в дорійському ладі, що надає звучанню величності і своєрідності. Тему пісні у своїй творчості використали Йоганнес Брамс, Йоганн Непомук Давід, Х’юго Дістлер, Йоганнес Вейраух та Ріхард Ветц.

Джерело: CREDO: http://credo.pro/2017/11/195038

Сайт утримується коштом ради Лицарів Колумба св. Олександра (#16626).
Автор матеріалів, якщо не зазначено інше - Ірина Ролінська
Використання матеріалів сайту дозволене виключно за умови розміщення прямого посилання на матеріал або головну сторінку сайту

Theme by Danetsoft and Danang Probo Sayekti inspired by Maksimer