50-річчя служіння Згромадження сестер-гонораток в Україні

Цьогоріч Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії (гоноратки) святкує ювілей – 50 років служіння на території України. Запрошуємо на урочисту подячну Святу Месу під проводом єпископа Віталія Кривицького 10 листопада о 10:00.

У 1969 перші сестри гоноратки (так називають сестер Згромадження у поточній мові) оселились і почали своє служіння у Львові. З часом почали виникати наступні монаші спільноти у інших містах України. Пригадаймо основні віхи історії Згромадження.
Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії (сестри гоноратки) розпочало своє існування 4 жовтня 1888р. у м. Закрочим, біля Варшави (Польща). Згромадження народилося під духовним керівництвом блаженного отця Гонората Козьмінського OFM Cap (1829-1916) та співпраці Слуги Божої Анелі Рози Годецької (1861-1937), яка хотіла над усе в житті виконати Божу волю та відчувала поклик до богопосвяченого життя.
У той час Польщу огорнула промислова революція,почали з’являтись фабрики, а разом з тим робочі місця. Велика кількість людей приїздила до найбільших індустріальних міст. Водночас почала поширюватись аморальність, несправедливість та використання робочого люду.
Вбачаючи потребу духовного відродження цілого суспільства, отець Гонорат як «Божий архітектор» започаткував на переслідуваних землях нову форму чернечого життя – без зовнішніх ознак. Між іншим він звернувся до молодої вчительки Анелі Годецької з пропозицією допомогти йому у морально-духовному відродженні фабричного люду. Це дало початок новому Згромадженню під назвою Малих Сестер Непорочного Серця Марії, метою якого стала євангелізація людей праці. Сестри гоноратки мали свої чернечі доми не лише у Польщі, а й на території сучасної Латвії, Литви, Росії, Білорусії. З 1927 по 1931 роки сестри служили на сучасних українських землях – у Луцьку. Після Другої світової війни, завдяки сестрам з Латвії, які допомагали священникам, засланим в глиб Росії, були встановлені перші контакти зі священниками з України. У 1955 році вперше в Україну приїхала сестра Самуеля Анджеєвська, настоятелька всіх чернечих домів у Латвії. Сестра познайомилася з тогочасними «апостолами українських земель»: о. Антонієм Хоміцьким, о. Анджеєм Гладисєвичем, о. Яном Ольшанським, о. Рафалом Керницьким. Натомість у 1956 році до Риги приїхав о. Вацлав Ольшовський, аби запросити сестер до співпраці в парафії у Жмеринці.
Від цього моменту розпочався ще міцніший зв`язок сестер гонораток з Церквою в Україні. Згодом нова настоятелька вікаріату згромадження с. Херубіна Лапковська часто приїздила з Риги до Львова, де й познайомилася з о. Рафалом Керницьким, який запросив сестер до співпраці у Львові.
Початком діяльності Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії в Україні вважається 15 вересня 1969 року. У цей пам’ятний для Згромадження день, Генеральна настоятелька Розаріана Внукович прийняла у Львові 5 кандидаток, яких підготував о. Рафал Керницький.
З огляду на зовнішню ситуацію, сестри були дуже обережними та обачними. Інколи навіть батьки та родичі не знали про їхню приналежність до чернечої родини. Сестри разом з мирянами працювали на різних державних роботах: у лікарнях, на фабриках тощо. Вони не цуралися жодної праці, а навпаки виконували її з любові до Господа та жертвували в намірах Церкви. У вільні від державної роботи дні, вони служили при парафіях: катехізували, провадили спів, прибирали та прикрашали вівтарі, дбали про чистоту літургійних речей, допомагали священникам у їхній душпастирській праці.
Умови життя сестер були дуже важкими та суворими, але це не впливало на їхній апостольський запал. Господь давав покликання і тому згодом відкривалися нові місця служіння: м. Хмельницький – 1975, м. Київ – 1978, м. Полонне – 1980, м. Хмільник – 1984, м. Бердичів – 1986, м. Одеса – 1986, м. Коростень – 1989, м. Мостиська – 1990 рік.
Після розпаду Радянського Союзу виникла потреба поділити вікаріат (до якого належали Латвія, Литва та Україна) на дві частини: Латвія та Україна. Це рішення було затверджено на Генеральному капітулі сестер у 1991 році, сам поділ відбувся 22 червня 1993 року.
У 1992 році сестри розпочали служіння у Слободі-Рашково Придністровської Молдавської Республіки. Майже кожний рік відкривалися нові місця служіння: смт. Першотравенськ Житомирської обл.- 1994, c. Галущинці – 1994, м. Харків – 1997, м. Севастополь – 1997,ОлександрівкаCaritas Spes – 2001, Бендери ПМР – 2002, «Дитяче селище» Яблуниця – 2003, Ростов-над-Доном – 2003, Католицький Медіа-Центр – 2006, Дім дитини у Ворзелі – 2008, м. Красилів – 2011, Головний Дім Вікаріату у Бердичеві – 2014.
Вікаріат на сьогодні нараховує 80 сестер. На території України знаходяться 20 чернечих домів, у Придністровській МР – 2, у Росії – 1, в Криму – 2.
Сестри служать в освітньо-виховних закладах, відпочинкових осередках, домах милосердя, лікарнях, часто не виявляючи своєї приналежності до чернечої родини. Служачи при парафіях, сестри дбають про внутрішню красу храму, прикрашають Літургію своїм співом та музичним супроводом, проводять катехизацію та опікуються дітьми, молоддю, дорослими. Дбають про духовне формування сімей, приділяючи особливу увагу душпастирству жінок. Беруть участь у євангелізації людей через працю у католицьких ЗМІ. Розвивають культ Непорочного Серця Марії через створену при Згромадженні Спільноту Шанувальників Непорочного Серця Марії.

Нехай Бог буде прославлений у всьому!

Джерело: honoratki.org.ua

Подія у Facebook