Костьол святого Олександра. Історія

©Ганна Путова
При складанні довідки використано документи з фондів ЦДІАК України, ДАК, а також роботи А. Шамраєвої та О. Мокроусової. Також висловлюємо щиру подяку о. каноніку Віктору Маковському за надану інформацію.

Собор святого Олександра є найстарішим католицьким храмом Києва. Своїм виникненням він зобов’язаний у великій мірі значному покращенню ставлення влади Російської Імперії до Римо-католицької церкви у період правління Олександра І (1800-1825). Кошти на будівництво собору було зібрано дворянством Київської губернії. Прохання про надання дозволу на будівництво нового костьолу, подане Олександру І, було задовільнено. 7 липня 1815 р. у своїй штаб-квартирі в Парижі імператор підписав дозвіл на зведення храму. У своєму листі, адресованому дворянству Київської губернії, імператор, зокрема, зазначив: … видя … свидетельство усердия и любви к Отечеству, (коею) … переполнено было Дворянство…, я с удовольствием утверждаю пожертвовани(я) дворянства на сооружение в Городе Киеве церкви (как) жертву учиненную Всевышнему Создателю…

Дуже популярним серед наших сучасників є твердження, буцімто собор Святого Олександра було названо на честь Олександра І. Безумовно, це – груба помилка. Собор Св. Олександра освячено на честь одного зі святих покровителів імператора – Олександра І, папи і мученика. Звісно, такий вибір є ознакою вдячності монарху, що надав дозвіл на будівництво храму, який на 67 років став єдиним центром католицького життя Києва та губернії.31 липня 1815 року царем було підписано рескрипт сенатору Болотнікову про визначення місця для побудови храму в Киеве, между старым Киевом, Подолом и Печерском. Місце було внесене до плану міста 19 грудня 1816 р. Воно являло собою ділянку, площа якої складала 3447 квадратних сажен, і після представлення імператору, його було затверджено 28 травня 1817 року під будівництво костьолу. 31 липня того ж року вона була урочисто передана у посідання та опіку отців-домініканців, а 30 серпня наріжний камінь майбутнього храму був освячений архідияконом Йоахимом Грабовським. Розпочате будівництво розтягнулося на довгі роки. Кошти, призначені на нього, витрачалися не лише згідно з безпосередньою метою, але також на підтримку у належному стані ділянки, на якій були розташовані споруди домініканського монастиря (зокрема, будівля, що знаходиться за сучасною адресою Костьольна, 13-а). Про злидні, що їх доводилося терпіти отцям-домініканцям у перші п’ятнадцять років зведення храму, писав 10 травня 1830 р. настоятель монастиря о. Вікентій Головня OP, звертаючись до київського воєнного губернатора з проханням про дозвіл провести ремонтні роботи будівель та монастиря, а також дороги, яка проходила від Хрещатика до Михайлівського Золотоверхого монастиря безпосередньо через територію плебанії: … а как сыпанной земли многими проездами и водою, всякий год портится земля и дорога, то принуждены мы оную подчинять, не имея на сие никаких доходов – а также всю гору обгородили мы и обсадили деревьями, для поддержания оной горы, и украшения города, но всякий год сия обгорода сама через себя портится, и жителями старокиевскими разграблена бывает Коли після витрати початкової суми, призначеної на спорудження храму, серед дворян Київської губернії почався збір коштів для закінчення будівництва, від участі у цій благородній справі відмовилися найбагатші магнати Київщини. Отже, подальші роботи просувалися дуже повільно, оскільки залежали від посильних пожертв дрібної київської шляхти. Ситуація погіршилася ще більше, коли після Польського повстання 1830-1831р. більшість представників католицьких орденів змушені були виїхати з Російської Імперії. Таким чином на 1832 рік Київ залишився без домініканців. Того ж року помер перший настоятель храму, о. Вікентій Головня.

У 1835 р. доля храму повернулася на краще. Поміщик Київської губернії Антоній Савєцький виявив бажання пожертвувати необхідну суму на закінчення будівництва. Будівництво було завершено 1842 року, і 30 серпня того ж року костьол був освячений виконуючим обов’язки архідиякона київського Юстином Стейгвілло, який став першим настоятелем новозбудованого храму. Довгий час вважалося, що автор початкового проекту храму невідомий. Але наприкінці 2000-х років київським дослідникам вдалося підтвердити, що автором першого проекту костьолу є архітектор Л. Піллер. Зберіглася копія креслень, затверджена архітектором Л. Станзані. Саме через затверджувальний підпис його довгий час помилково вважали автором проекту. Також авторство приписували В. Беретті, який, так само, як і Станзані, довгий час здійснював нагляд за проведенням будівельних робіт. Після надходження грошей А. Савєцького з’ясувалося, що початковий проект не було вчасно узгоджено у належних інстанціях. Перед узгодженням креслення було перероблено та доповнено архітектором Ф. Меховичем. 3 квітня 1836 року креслення Меховича було передано у Петербург. Найімовірніше, що це був проект, автором якого помилково вважають П. Вісконті. Однак Вісконті лише завізував його, як і декілька інших членів Комісії проектів та кошторисів, яка схвалила проекти фасадів. Проте Головне управління шляхів сполучення та публічних будівель не затвердило проект. У кресленнях Меховича шестиколонний портик було замінено на чотирьохколонний. Скульптури, що були присутні на фасаді згідно до попереднього проекту, було замінено вікнами. Натомість з’вилися дві вежі над головним фасадом, а центральна баня втратила барабан. Дослідник А. Шамраєва вважає, що саме це призвело до того, що проект не було затверджено. Після того, як Мехович переробив креслення, повернувши світловий барабан, але залишивши кутові вежі, і таким чином поєднав два проекти, будівництво за його кресленнями було дозволено.

Таким чином можна достеменно назвати двох авторів проекту будівлі костьолу св. Олександра. Це – архітектори Людвіг Піллер та Франц Мехович. В одному зі старовинних путівників по Києву можна прочитати таке описання костьолу св. Олександра: “Внутри храм очень просторен и светел. Кроме главного престола, во имя Св. Александра, в нем есть еще шесть боковых: св. Анны, св. Апостолов Петра и Павла и св. Антония – с правой стороны; св. Анны, Пресвятой Богородицы и св. Иоанна Крестителя – с левой стороны. Напрестольный образ на главном престоле – Распятие, итальянской живописи.” До 1917 р. територія плебанії охоплювала третину вулиці Костьольної і частину вулиці Трьохсвятительської. На 1894 рік кількість парафіян приходу св. Олександра становила 33771 особу. До спорудження костьолу Святого Миколая, яке було закінчено 1909 р., собор св. Олександра був єдиним великим католицьким храмом Києва, приймав фактично всіх римо-католиків міста.

Після 1917 р. земельні володіння костьолу поступово зменшуються, проте прихід продовжував існувати аж до 1937 р. Долі священиків, які служили у храмі у той період, склалися в більшості трагічно. Багато з них були репресовані і загинули у концтаборах. Останній настоятель парафії, отець Сигізмунд Кваснєвський, був заарештований 3 червня 1937р. і 21 вересня того ж року страчений.

У 1937 р. римо-католицький храм Святого Олександра припинили використовувати за призначенням. Будівлю було пристосовано під ряд адміністративних приміщень. Усередині будівлю було розділено на чотири поверхи з кам’яними склепіннями. В різний час у приміщеннях костьолу містилися гуртожитки робітників “Київгазбуду” та “Міськторгвідділу”, сховища Історичної бібліотеки, музей атеїзму. 1952 р. будівлю було передано обсерваторії при Київському університеті з метою використання її під планетарій. 1982 р., коли по вул. Червоноармійській (Великій Васильвківській) було закінчено будівництво нового планетарію, установа залишила стіни храму. 15 вересня 1990 р. відбулася перша за багато років Служба Божа на сходах костьолу. 1991 р.

будівлю було передано римо-католицькій церкві. Реконструкція храму тривала 4 роки. 7 жовтня 1995 р. єпископ-помічник Житомирської дієцезії Станіслав Широкорадюк поновно освятив костьол Св. Олександра, який було відреставровано зусиллями віруючих на чолі з тодішнім настоятелм парафії, отцем Яном Крапаном, і за підтримки католиків України та багатьох країн світу.

25 червня 2001 р. у ході візиту в Україну, храм відвідав Святий Йоан Павло ІІ.

6 серпня 2011 р. у соборі Св. Олексадра відбувся урочистий інгрес владики Петра Мальчука. Вперше в історії собор став катедрою архієпископа.

24 червня 2017 р. у соборі Св. Олександра відбулися урочисті свячення та інгрес єпископа Віталія Кривицького – перші єпископські свячення в історії храму.

Усі права застережено. При використанні інформації просимо посилатися на нашу сторінку. Дякуємо за свідомість того, що авторське право також підпадає під дію 7-ї заповіді. 🙂

Залишити відповідь