У храмі святого Олександра відбувся День пам’яті втраченої Дитини

Щороку 15 жовтня у світі згадуються діти, які відійшли від нас під час вагітності (внаслідок викидня, передчасної смерті чи з інших причин) або в перші місяці життя. Символом цього дня  є блакитно-рожева стрічка. У осиротілих батьків залишається багато запитань: яка причина того, що сталося? Де зараз наша дитина? Чи я винен у цьому? Часто такі сім’ї переживають невиражений жаль, претензії до Бога та інших, депресії, а байдужість оточення до того, що сталося не допомагають у подоланні глибокого смутку.

Також Церква, пам’ятаючи про Боже милосердя та прощення, в особливий спосіб молиться за тих, хто з незнання або з  будь-яких інших причин долучився до аборту: батьків, медиків, родичів та  близьких, законодавців, працівників медіа, які підтримують цей злочин. 

15 жовтня 2018 року  у храмі св. Олександра в Києві також ушанували пам’ять втрачених дітей. Організувала цей захід Дияконія Життя Києво-Житомирської Дієцезії, відповідальною парою якої є подружжя Олександри та Павла Большакових.

«Дитина, яка помирає в будь-який момент життя, навіть до свого народження, – це така сама людина, як ти або я. Вона заслуговує на повагу, добре ставлення та гідне поховання.» Нажаль в нашому суспільстві не прийнято говорити про такі втрати, зазвичай це замовчується, а батьки залишаються наодинці зі своїм болем. Діток, втрачених підчас викидня або мертвонароджених здебільшого не забирають з лікарень і не влаштовують похорону, не переживають цю жалобу відкрито, що – як свідчать психологи – ще більше поглиблює біль батьків, особливо біль матері. Проведення даного заходу покликано змінювати такі стереотипи, натомість впроваджуючи нову культуру – культуру пошани до життя від зачаття до природної смерті.

«Чинне законодавство дає батькам можливість забрати тіло мертвонародженої дитини та гідно його поховати. Нажаль, це право стосується лише мертвонароджених дітей, термін вагітності якими становив 22 повні тижні або більше (перинатальний період). Однак варто в кожній ситуації зробити все можливе, щоб забрати тіло дитини й гідно його похоронити.» На початку зустрічі Олександра зробила впровадження в тему, потім передала слово психологу Олександрі Коцюбі, яка висвітлила психологічні аспекти даної проблематики. Продовжив конференцію Отець Андрій Педай, який дуже проникливо розповів про духовну сторону питання. Думаю, багатьом присутнім людям, і мені в тому числі, відповів на такі основоположні питання, які стосуються нашої віри і довіри до Бога, Божого Провидіння, Божого Милосердя.

Перлиною зустрічі були свідчення родин, які пережили втрату дітей. Вони розповіли, як втрата дитини змінила їхнє життя, як Господь торкався їхніх сердець, відкривав і продовжує відкривати на нове життя. Це неймовірно важкий досвід, але Господь у своєму безкінечному милосерді допомагає його пережити і надихає допомагати пережити його іншим людям. Були також зачитані свідчення двох родин з Польщі, які пережили такі втрати.

Святу Месу відслужив отець Сергій Каганович в намірах втрачених діток, а співслужили – о. Лаврентій Жезіцький та о. Андрій Педай. Наприкінці служби перед виставленими Пресвятими Дарами молились Радісну частину Розарію з роздумами. Також була можливість запалити свічки на знак пам’яті про втрачених діток. Можна було також набути брошуру «Міні-порадник для батьків померлої до народження дитини».

Відповідальна пара Дияконія Життя висловлює особливу подяку Терезі Андрущишеній, о. Андрію Педай, родині Штайгер, настоятелям храмів за оголошення про захід, сестрам з парафії св. Олександра, родині Хоровицьких Олександру та Тетяні і всім хто підтримував і долучився до організації. (цитати взяті з «Міні-порадника», видав. КМЦ)

Джерело: http://www.svitlo-zhyttja.kiev.ua/news/15-%D0%B6%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BD%D1%8F-%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%8C-%D0%B2%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%97-%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8