Ви є тут

Велика п'ятниця. Літургія Страстей Господніх під проводом Апостольського нунція в Україні Архієпископа Клаудіо Ґуджеротті. 14 квітня 2017 року.

Собор святого Олександра заповнений парафіянами, але тут панує тиша. Це єдине богослужіння у році, яке починається без знаку хреста і привітання. На початку Богослужіння Страсної П'ятниці Його Преосвященство Архієпископ Клаудіо Ґуджеротті підходить до вівтаря та лягає хрестом на знак покути та поклоніння Жертві Христовій. За кілька хвилин він встане і прокаже одну із найсильніших проповідей, які ми коли-небудь чули, але зараз ми всі роздумуємо над тими стражданнями, які пережив Христос задля нашого спасіння.



джерело фото

Апостольський Нунцій Архієпископ Клаудіо Ґуджеротті знову приєднався до віруючих нашого храму і відслужив Літугію Страстей Господніх, у співслужінні зі священиками парафії та міста Києва. Отець Віталій Безшкурий, отець Артур Томашевський та отець Віталій Квапіш прочитали опис страждань і смерті Ісуса Христа від святого Йоана.


































Подаємо повний текст проповіді Його Преосвященства:

Дорогі брати і сестри!
Сьогодні є суд цього світу. Сьогодні у центрі світу підноситься хрест Христа. І усі люди, бажаючи цього чи не бажаючи, змушені дивитися і споглядати цей хрест. На ньому розіп’яте Таїнство Життя. Ісус сказав Пилатові: «Для цього я народився і для цього я прийшов у світ, щоби дати свідчення правді». Пилат Його запитав: «Ти є цар?». І так відповів Ісус: «Я прийшов, щоби дати свідчення правді».
Якщо ми дослідимо оригінальний текст Євангеліє, зауважимо, що у грецькій мові слово «свідчення» є тим самим словом, що вказує на мучеництво. З часом це втратилося при перекладі на різні мови. Давати свідчення правди означає закінчити життя мучеництвом. Це є Цар світу – мученик.
У цьому світі і в цьому часі ми запитуємо так само, як це робив Пилат: «Але що це – правда?». І уявляємо маленьку посмішку приниження, зневаги того , хто думає: «Ти не розумієш, у якій ситуації ти перебуваєш. Твої вже вирішили вбити тебе, але не мають відваги цього зробити, тому передали тебе мені. І якщо я тебе не вб’ю, вони скажуть, що я є проти імператора і тоді моя кар’єра завершиться на цьому. Я спробую два або три рази сказати, що ти не винний, але вони не повірять, бо вони вирішили, що ти винуватий, бо ти говорив правду. Ще один раз я виведу тебе із преторії і покажу тебе їм. І коли ти буде побитий, і тебе зодягнуть у посміховисько, я скажу – Ось людина. А потім знову покажу тебе їм і скажу – Ось ваш цар. А відповідь буде та сама – Розіпни його».
Дорогі брати і сестри! У часі, коли ми споглядаємо цю безмежну любов до людства; та любов, через яку Бог-Отець послав свого Сина, щоб Він був солідарний із людиною у своїй любові. Ми сказали лише надто мало. Бо це віддання людям заради любові дається у контексті такого великого сорому, що принижує, майже знищує Божу гідність. Перша смерть Ісуса – це той сором, в якому Він знаходиться. І, попри все, Він прийшов , щоби дати свідчення правди. А Пилат Його запитав: «Що є правдою?». Інакшими словами, хотів сказати: «Що це є правда? Кожен має свою правду, кожен говорить про свою правду, кожен вірить у свою правду». Це є те ж саме, що ми сьогодні думаємо у цьому часі. Що це правда? Моя правда, твоя правда, його правда? Важливо лише те, щоб кожен мав можливість висловити свою правду. І таким чином увесь цей світ сповнений правди, з маленької літери. Натомість, на Хресті є Той, хто є Правдою з великої літери. Для того, щоб бути правдою, зрештою, ти закінчуєш на хресті. Ісус про це говорив: «Я є дорога, правда і життя. Хто вірить у мене, той, навіть померши, житиме вічно». Ми розіп’яли правду, і правдою зовсім не був філософський концепт. Правдою було Боже тіло. Був Бог, який зодягнувся у тіло, який прийшов у світ для того, щоб проповідувати любов. Враховуючи, що любов була незручною, ми її розіп’яли. І далі продовжуємо посміхатися у нашому серці, роздумуючи, чому ж ви досі думаємо про дурниця? Що є ця правда? Не може бути це милосердне обличчя, яке прощало грішників, для нас – сильних, для нас – великих цього світу. Це є лише посміховисько! Ми маємо наші правди, ми маємо нашу владу, ми маємо наше багатство. Лишіть Йому цю правду. Йому – Цареві усіх, хто потерпів поразку, хто втратив усе, хто намагається бути царем життя вічного і навіть не може врятувати своє земне життя.
Дві речі залишаються нам, дорогі брати і сестри. Зрозуміти, як сильно ми були люблені Богом. Вистачило би лише чуда і всі люди впали б на коліна. Але Він повинен був засвідчити Правду, а правда не є магічна. Правда поважає свободу інших. Ти можеш приймати її або не приймати, Бог не примусить тебе її приймати. Єдине, що ми можемо зробити, - це споглядати те розп’яття і замислитися, що зробили з Бога. Ми забрали у Нього усю кров до останньої краплі, але той хрест лишається поставлений у центрі світу і це є суд світу. Правда – це любов. Правда – це жертовність аж до смерті через любов. Але правда – це також відповідальність відповіді на цю любов. І сьогодні світ покликаний відповісти Богові, що зробив перед тією правдою. І наприкінці світу увесь світ муситиме відповісти Богові, що зробив, розпинаючи ту Правду на хресті. Але сьогодні кожному з нас ставиться питання. Ти своїм життям з якого боку стояв? Стояв з боку правди, тобто з боку Того, Хто віддавав своє життя заради тебе? Чи з боку тих, хто Його розіп’яв, насміхаючись з Нього? Ми мусимо відповісти, дорогі брати і сестри! Ми не можемо лишатися байдужими. Ми не маємо права залишатися байдужими, бо якщо залишимося байдужими сьогодні, бо коли світ закінчиться і нас будуть питати про нашу свободу, ми змушені будемо відповісти за цей не зроблений вибір. Численні відповідатимуть за рішення розіп’яти Ісуса. Численні, сподіваюся, змушені будуть відповісти за те, що були розп’яті поруч із Правдою заради любові. Бог не хоче, щоб ми були серед тих, хто не зможе нічого відповісти на суді, які ніколи не рухалися з місця, які ніколи не приймали якоїсь позиції. І перед тією любов’ю, яка стукала у двері нашого дому, відповіли, як у Євангельській притчі: «Я вже в ліжку. Не турбуй мене! Іди далі».

























Після молитви вірних розпочалася Адорація Господнього Хреста. Після зняття з Хреста фіолетової заслони та співу «Ось дерево хреста, на якому повисло спасіння світу» (на що вірні відповідали співом: «Прийдіте, поклонімось!») Хрест було виставлено для поклоніння. Першим до нього підійшов Нунцій: без літургійних шат і босоніж схилив коліна перед Розіп’ятим і деревом смерті, котре для нас стало деревом Життя.































Після обряду Святого Причастя Ісуса Христа, присутнього у Євхаристії, було перенесено в процесії до символічного гробу, де Він перебував, відкритий для поклоніння, до Пасхальної Вігілії. Охороняли гріб Господній Лицарі Колумба.


ВСІ ФОТО ТУТ


Сайт утримується коштом ради Лицарів Колумба св. Олександра (#16626).
Автор матеріалів, якщо не зазначено інше - Ірина Ролінська
Використання матеріалів сайту дозволене виключно за умови розміщення прямого посилання на матеріал або головну сторінку сайту

Theme by Danetsoft and Danang Probo Sayekti inspired by Maksimer